Закон Лідії Поет (2023)

Історія життя Лідії Поет - це те, що справді змушує замислитися над відсутністю рівності між чоловіками й жінками там, де це справді важливо: тому що Лідія вклала пристрасть, силу, рішучість і багато впертості в досягнення своїх непростих цілей.

У 1881 році вона з відзнакою закінчила юридичний факультет і, після канонічних двох років практики, склала кваліфікаційний іспит, подавши заявку на вступ до колегії адвокатів, щоб бути зарахованою до звичайного списку соліситорів. Оскільки не було жодних правил, які забороняли б жінкам бути адвокатом, члени Ради (які твердо вирішили не допускати до неї жінок) були змушені прийняти її (8 голосів "за", 4 "проти").

Однак саме Апеляційний суд, згодом, за апеляцією Генеральної прокуратури, анулював вступ Поет до Ради з ухвалою, яка свідчила: "Очевидно, що адвокатська діяльність - це посада, в яку жінки не повинні втручатися: було б непорядно і негарно бачити, як жінки гарячкують і хвилюються під час винесення рішення". Дружини і матері, згідно з переконаннями того часу (які сьогодні звучать більш ніж парадоксально, незважаючи на трагічну правду), повинні були залишатися вдома, ущемлені в своїх правах, дискриміновані і поховані у віковому гендерному розриві.

У суспільстві противники права жінок на адвокатську практику посилалися на псевдомедичні та юридичні аргументи: як могли жінки займатися адвокатською практикою, якщо один тиждень на місяць вони не могли насолоджуватися належним спокоєм через менструальний цикл? І знову ж таки, як жінка-адвокат могла поводитися стосовно своїх клієнтів, якщо вона була обмежена в дієздатності і підкорялася волі свого чоловіка?

Крім гротескного аспекту питання, тільки завдяки жіночому руху 1919 року парламент ухвалив закон про допуск жінок до державної служби, і Лідія Поет не здалася, а продовжувала працювати в адвокатській конторі свого брата, борючись за права найслабших, дітей і жінок. Офіційно вона стала адвокатом тільки у віці 65 років.